"Все про Деміївку" - сторінка блогу бібліотеки "Деиіївська"
- читати далі...
.jpg)
Демі́ївка (Верхньолибідська́ слобі́дка, Верхньолибідське́ подві́р'я, Нижньолибідська́ слобі́дка, Ста́лінка) — історична місцевість міста Києва. Розташована вздовж Голосіївського проспекту (до Голосіївської площі), проспекту Науки (до Малокитаївської вулиці) та проспекту Валерія Лобановського (до Мистецької вулиці) і початкової частини Васильківської вулиці. Центром Деміївки вважається Деміївська площа.- читати далі...Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Прилягає до місцевостей Багринова гора, Голосіїв, Добрий шлях, Забайков'є, «Новоє Строєніє», Саперна слобідка, Цимбалів яр, Чорна гора і Ширма. Відома з часів середньовіччя як Либідська земля (пролягає вздовж правого боку р. Либідь), що належала Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирю - читати далі...Матеріал з сайту "Звід пам'яток історії та культури"
.Матеріал з сайту "Цікавий Київ"
Матеріал з сайту газети "День"
Деміївка. Історична місцевість, колишнє село, жилмасив у Голосіївському районі. За однією з версій на цій місцевості були розміщені смолокурні, які сильно диміли. Відома із часів середньовіччя як Либідська земля, що належала Михайлівському Золотоверхому монастирю (одержана у власність від княгині Ірини, право на володіння підтверджене в 1576 році). У 1817 році фігурує як поселення Верхня (Вища) Либідь, що перебувало у володінні Києво-Печерської лаври, дещо згодом — як два поселення: Верхня Либідь і Нижня (Нижча) Либідь. Сучасна назва вперше зафіксована в 1840 році істориком Де ла Флізом як «село Нижня Либідь Деміївка» точне місце розташування цього села не встановлено), у середині XIX століття назва «Деміївка» закріплюється за всією місцевістю. Інтенсивний господарський розвиток Деміївки в 2-й половині XIX — на початку XX століття, спорудження тут цукрово-рафінадного заводу (1868 рік, згодом кондитерська фабрика «Валентин Єфимов», тепер Київська кондитерська фабрика ROSHEN), снарядного й пивоварного заводів, залізничної станції «Київ-ІІ» (тепер «Київ-Московський»), зумовив перетворення Деміївки у велике робітниче селище, де в 1914 році вже налічувалася 41 вулиця. У межах Києва — з 1918 року. Із середини 1920-х до початку 1960-х років Деміївка мала офіційну назву Сталінка (на честь Й. В. Сталіна). Впродовж 1958—1980 років проведено ґрунтовну реконструкцію Деміївки, внаслідок якої ліквідовано більшу частину історичної, переважно малоповерхової садибної забудови й зведено три багатоповерхових житлових мікрорайони — жилмасив Деміївський (1978—1981 роки; уздовж лівої сторони Деміївської вулиці між Деміївською церквою» і вулицею Михайла Стельмаха), мікрорайони між проспектом Сорокаріччя Жовтня та Голосіївською вулицею (основна споруда — Національна наукова бібліотека НАН України) і обабіч проспекту Науки. Історична забудова компактно збереглася по Козацькій вулиці (між Деміївською вулицею та Майкопським провулком), Червонозоряному проспекту (біля вулиці й провулка Балакирєва та провулка Гулака-Артемовського), Фрометівським вулиці та узвозу, Ковельській вулиці й на початку Стратегічного шосе. На Деміївці існують Деміївські вулиця й провулок та улоговина Деміївський яр (інші назви — Красний, Червоний яр). Назви «Деміївські» первісно мали сучасні вулиці Волзька, Ізюмська й Кіровоградський провулок (на сусідньому Забайків’ї), а Оскольська вулиця в 1920—30-і роки мала назву Новодеміївська. У 1918—1921 роках існував Деміївський район.
Джерело: Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник.Довідкове видання. -К.: Видавництво «Павлім», 2003. — С.34.
Деміївка. Історична місцевість, колишнє село, жилмасив у Голосіївському районі. За однією з версій на цій місцевості були розміщені смолокурні, які сильно диміли. Відома із часів середньовіччя як Либідська земля, що належала Михайлівському Золотоверхому монастирю (одержана у власність від княгині Ірини, право на володіння підтверджене в 1576 році). У 1817 році фігурує як поселення Верхня (Вища) Либідь, що перебувало у володінні Києво-Печерської лаври, дещо згодом — як два поселення: Верхня Либідь і Нижня (Нижча) Либідь. Сучасна назва вперше зафіксована в 1840 році істориком Де ла Флізом як «село Нижня Либідь Деміївка» точне місце розташування цього села не встановлено), у середині XIX століття назва «Деміївка» закріплюється за всією місцевістю. Інтенсивний господарський розвиток Деміївки в 2-й половині XIX — на початку XX століття, спорудження тут цукрово-рафінадного заводу (1868 рік, згодом кондитерська фабрика «Валентин Єфимов», тепер Київська кондитерська фабрика ROSHEN), снарядного й пивоварного заводів, залізничної станції «Київ-ІІ» (тепер «Київ-Московський»), зумовив перетворення Деміївки у велике робітниче селище, де в 1914 році вже налічувалася 41 вулиця. У межах Києва — з 1918 року. Із середини 1920-х до початку 1960-х років Деміївка мала офіційну назву Сталінка (на честь Й. В. Сталіна). Впродовж 1958—1980 років проведено ґрунтовну реконструкцію Деміївки, внаслідок якої ліквідовано більшу частину історичної, переважно малоповерхової садибної забудови й зведено три багатоповерхових житлових мікрорайони — жилмасив Деміївський (1978—1981 роки; уздовж лівої сторони Деміївської вулиці між Деміївською церквою» і вулицею Михайла Стельмаха), мікрорайони між проспектом Сорокаріччя Жовтня та Голосіївською вулицею (основна споруда — Національна наукова бібліотека НАН України) і обабіч проспекту Науки. Історична забудова компактно збереглася по Козацькій вулиці (між Деміївською вулицею та Майкопським провулком), Червонозоряному проспекту (біля вулиці й провулка Балакирєва та провулка Гулака-Артемовського), Фрометівським вулиці та узвозу, Ковельській вулиці й на початку Стратегічного шосе. На Деміївці існують Деміївські вулиця й провулок та улоговина Деміївський яр (інші назви — Красний, Червоний яр). Назви «Деміївські» первісно мали сучасні вулиці Волзька, Ізюмська й Кіровоградський провулок (на сусідньому Забайків’ї), а Оскольська вулиця в 1920—30-і роки мала назву Новодеміївська. У 1918—1921 роках існував Деміївський район.Джерело: Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник.Довідкове видання. -К.: Видавництво «Павлім», 2003. — С.34.